Снігові міркування…

Ось уже цілий тиждень у нас справжня зима. Смішно, в середині січня і перший сніг. Спочатку несміливий, як листопадовий, миттєво тане, але вперто приховує сіру мряку землі. Потім сміливий і впевнений.

А далі й зовсім розійшовся сніжок – та крейда, і крутився в чарівному танці, і заглядав в очі перехожим, і навіть за комір ліз, щоб зігрітися і пустити сльозу.

Сьогодні зима-замети навертає, а завтра ростить сонечко бурульки під стріхами.

Красиво, біло навкруги! І навіть наші малюнки на вікнах, які більше місяця сумно визирали на сіру вулицю в очікуванні снігу, ожили, зраділи.

Настрій чомусь новорічне, хоч і пройшли всі свята. Ялинку, чи що, назад у будинок внести? А то замело її, бідну, у дворі.

А чому це свята пройшли, а адже сьогодні День Тетяни, чи то пак, моє свято! Вітаю себе! Вітаю всіх Тетян! Вітаю всіх студентів! Загалом, зі святом, мої милі та гарні!