Світ емоцій

Моя донька, Аня, 5 з половиною років від роду, дуже любить ліпити з пластиліну. Іноді зі мною — і тоді у нас виходять пташки на гніздечку, баранчик; іноді до нашої компанії приєднується син — і в підсумку по столу їздить майже справжній танк.

Пять років...Це багато чи мало? Прямо, як з пісні, тільки рахунок на... Для когось 5 років – це ціле життя, для когось- мить. Пять років...Саме стільки сьогодні виповнилося мою солодкого і коханому хлопчику – моєму синові Артему.

Милі та любі дівчатка, дівчата, жінки! Доньки, мами, бабусі, тітки, племінниці, подруги, дочки подруг! Сусідки, бабусі на лавочках, перехожі на вулиці! Гості і читачі блогу «Світ очима мами»! Від усієї душі вітаю з яскравим, весняним святом — 8 Березня!

Літо... І чим ближче дата запланованої відпустки, тим частіше перед очима у мене зявляється синє море, яке відгукується у вухах звичним шумом упереміж з криками нахабних чайок. І все частіше я ловлю себе на тому, що замерзаю, сидячи за компютером і дивлячись в монітор.

Сьогодні чудовий і відповідальний свято – День Захисника Вітчизни! Або, як нам більш звично і знайомо – 23 лютого! Прийміть від усієї душі, наші чоловіки, дідусі, батьки, сини,чоловіки,брати, – поздоровлення з цим патріотичним днем! Ми хочемо, щоб ви захищали і піклувалися про нас в мирних умовах, щоб не зачепили нікого тяготи війни і горе розлуки, хай буде мирним небо над нашою головою, а відвагу і мужність ви демонстрували в повсякденному житті, доповнюючи ці якості добротою, увагою і ласкою!

Кінець ріка для мене і моїх діток ознаменувався цілою горою подарунків, в буквальному сенсі цього слова. Подарунки були абсолютно різні, з різних міст і навіть країн, від різних людей, але обєднувало їх одне – щирість, тепло і благородство душі.

Мій старший син – великий вигадник, як і належить у його віці. То він великий (велика?:)) Ніндзя-Черепашка з мискою за спиною в якості панцира. То він Альоша Попович, скаче верхи на Бурушке-дивані, а який гостював дідусь – просто Іллюшка (хоча за паспортом Олександр Іванович).

Ось і перевернула я ще одну сторінку в календарі свого життя... Кажуть, що з віком люди здобувають новий досвід, стають мудрішими. Напевно, це так. Але з кожним роком день народження для мене стає все сумніше.

Я хочу бути слабкою, ніжною і вразливою жінкою... Я хочу вранці ніжитися в ліжку на шовкових простирадлах, млосно попиваючи міцну каву, а не бігати стрімголов, намагаючись одночасно зібрати сина в садок і витягнути з-під крісла застряглу доньку.

Ось уже цілий тиждень у нас справжня зима. Смішно, в середині січня і перший сніг. Спочатку несміливий, як листопадовий, миттєво тане, але вперто приховує сіру мряку землі. Потім сміливий і впевнений.

Я завжди заздрила жінкам, які можуть неспішно і гордо прогулюватися по парку, а не нестися стрімголов, попутно вибачаючись за ненавмисні зіткнення. Приємно дивитися на них і в магазині, де вони незалежно і критично вибирають собі обновку з нової колекції, замість того, щоб хапати першу вподобану річ приблизно потрібного розміру.

Всі події, емоційно значимі для мене в житті, спливають у памяті в сукупності з сенсорними відчуттями. Щось повязане з ароматом, що нагадує певний смак. Думаючи про бабусю, згадую сухі, мозолясті долоні, які гладять мене по голові.

Сьогодні день народження рідній і близькій мені людині – старшому братові. Як би я жила без нього? Як би склалася моя доля? Почну з самого дитинства. Коли я народилася, моєму братові було 4 роки з маленьким хвостиком.

Перше вересня – пряний запах айстр, шелест вже почали жовтіти листя на вітрі і розкриті навстіж двері шкіл, забули за літній час шум ребячьей ватаги. У шкільних подвірях радісно-хвилююча обстановка – вчителі, батьки, діти створюють строкату говорливую річку, де серед чорно-білих хвиль колишуться різнокольорові шапки квітів і прагнуть в небо повітряні кульки.

Життя реальна, перед - і послепраздничная, захопила мене всерйоз і надовго. Ранки, виступи, підготовка, подарунки, костюми, ялинки – все закрутилося в шаленому танці з конфетті і серпантином в обнімку.

Як часто, самі того не помічаючи, ми підганяємо час... От тільки в руках у нас виявився тест із заповітними (або несподіваними) смужками, як ми вже хочемо бачити округлений животик, тримати на руках свою дитину і відчувати солодке дихання.

Дорогі, кохані, шановні читачі та гості мого блогу «Світ очима мами»! Вітаю вас із Новим, 2014 роком! Спасибі вам за те, що весь минулий рік були зі мною, що знаходили щось цікаве і корисне в статтях і майстер-класах, ділилися своїми враженнями, іноді не погоджувалися, іноді підтримували, але ніколи не були байдужими!