Мама образилася і пішла в іншу кімнату, тато сварить, бабуся розгортає улюблену цукерку, а дідусь побіг у магазин за іграшками. Аби дитя заспокоїлося. Коли у кожного члена сім’ї свій метод виховання дитини, вихованням це назвати важко.
Перш ніж приступити до виховання дитини, мамам, татам, бабусям і дідусям треба прийти до консенсусу, тобто бути разом і заодно. Щоб пісня в хорі лилася красиво, треба чути один одного і слідувати одній мелодії. Також потрібно діяти і у вихованні.
Сучасні психологи виділяють чотири стилю виховання, найбільш часто зустрічаються в родинах. Дуже рідко вони бувають у чистому вигляді, найчастіше спостерігаються змішані типи з переважанням того чи іншого методу.
1. Диктат.
Цей тип обумовлений придушенням волі та ініціативи дитини. Тип досить жорсткий та агресивний. Дуже часто фанатичні батьки мріють виховати лідера і бояться дати «слабинку» у відносинах.
Але таким батькам не треба забувати про те, що диктат може призвести до таких наслідків, як недовірливість, фобії, страхи, невпевненість у собі, підвищена тривожність. І тоді без допомоги дитячого психолога не обійтися. Надмірна строгість і дисципліна швидше зашкодять, ніж принесуть користь.
2. Гіперопіка.
Цей тип дуже зручний для самої дитини. Прихильники такого методу виховання підносять своє чадо на престол, захищаючи його від турбот, проблем і можливих труднощів. Коли кожне бажання виповнюється, і вдома плюшеві ведмеді Тедді вже зайняли весь вільний простір, дитина росте з твердою впевненістю, що він найкращий, а мама і тато завжди прийдуть на допомогу.
Але справа в тому, що це не так. Коли батьки постаріють, допомога буде потрібно їм самим. Безумовно, любов, ласка, увагу необхідні дитині. Але, коли з усім перерахованим вище явний перебір, є ризик зіпсувати дитину, виростивши його егоїстом.
3. Невтручання.
Цей метод виховання скоріше підійде для підлітків, які мріють про самостійність і дорослого життя. Але коли дитина кладе з собою в ліжечко улюблених м’яких іграшок драконів і вірить у Діда Мороза, цей метод виховання треба використовувати частково.
Мами і тата, які хочуть розвинути у своїй дитині самостійність, здатність приймати рішення, робити вчинки і аналізувати ситуацію, що склалася, насамперед повинні враховувати вік малюка. Нерозумно однорічному маляті надавати повну свободу вибору. Це навіть не безглуздо, а швидше небезпечно.
4. Співробітництво.
Сенс цього методу в тому, що батьки й дитина сприймають один одного як єдине ціле. Кожне рішення в сім’ї приймається спільно. Належної уваги і поваги заслуговують усі члени родини, незалежно від віку.
Розуміння, взаємна підтримка, спільне проведення часу, традиції – все це прищеплює почуття поваги до близьких не тільки дитини, але і його батьків. Підлітковий вік швидше за все пройде безболісно, якщо весь час до цього періоду змін дитина не відчував дефіциту уваги і сприймав батьків як своїх самих близьких друзів.
