Настав час упорядкувати свої думки, розкласти їх по поличках і провести подобу аналізу на актуальну для багатьох тему – Інтернет.
Та й привід це зробити є відмінний – цікава блогерський естафета «Що мені дав?»
Спасибі її родоначальниці і організатору Галині Шефер, більш відомої під ніком ladybloger.
Моє знайомство з всесвітньою павутиною не таке і тривалий. Те навчання, яке не зовсім сприяла оволодінню сучасними навичками — інші інтереси, живе спілкування, відсутність комп’ютера в тісній кімнатці гуртожитку. То робота, яка завалювала конспекти, навчально-виховними проблемами і нагороджувала рідкісним відпочинком.
Тому я досить прохолодно прийняла пропозицію чоловіка про появу нового будинку незрозумілого тоді мені істоти під назвою «інтернет». Але, видно, творці мережі володіли даром передбачення, що призвело до повсюдного навалі та поневоленню простого люду цієї підступної павутиною.
Так, все-таки, що мені дав інтернет?
1. Спілкування з однодумцами
Так вже вийшло, що народження дітей було продумано і вирахувано мною мало не до дня. І якщо мій син народився «інтернет-незалежної» мами, донька – це дитя «просунуто-підкованою» матері.
Я з трепетом очікувала другої вагітності, і була шалено щаслива, що трапилося. Мене розпирали емоції, і хотілося обговорювати це священне дійство зі всіма, хто потрапляв в радіус моєї вируючої особистості.
Але я розуміла, що не все так радісно, і не всі поділяють мою думку. Тому мовчала, допустивши до своїх знань вузьке коло людей. А ось в інтернеті я «відірвався» по повній.
Я знайшла тих людей, яким близько стан, тому що вони, як і я, чекали малюка. Ми ділилися всім, аж до найменших змін своєї фігури. Ми разом вибирали пологові будинки і разом ходили до лікарів, ми обговорювали проблеми і плакали над розповідями про перших шевелениях. Та що говорити – ми разом народжували, відправляючи чергову матусю на пологи.
Хтось посміється, ось вже ці «овуляшки». Але на той період це було головним, що дав мені інтернет. До речі, з багатьма ми підтримуємо зв’язок досі, хоча наші дітки вже потопали в сади.
2. Втамування інформаційного голоду
Жінка в декреті перебуває в певному інформаційному вакуумі. Життя її зосереджена на вирішенні виникаючих побутових проблем – готування, прання, прибирання, виховання, догляд. Якщо читаєш книги, не так, як раніше, запоєм і в задоволення. Якщо спілкуєшся з кимось, на дитячому майданчику або, в рідких випадках, зі старими знайомими.
Ні, в інтернеті я не шукала питання про материнство, так як не довіряла всіма джерелами (і правильно робила). Не порівнювала показники зростання, ваги і іншого, з тим, що намагаються нав’язати деякі ресурси.
Я переслідувала конкретні цілі – шукала авторські методики розвитку, тексти потішок і пісеньок, підбирала аудіо – та відеоматеріали, які йшли в згоді з моїм поданням про виховання та життя дитини та сім’ї.
Я брала на замітку нові рецепти страв, а також схеми для в’язання дитячих речей.
В інтернеті я знайшла електронні варіанти книг, які з якихось причин, частіше грошовим, не могла придбати в реалі. А потім я знайшла роботу.
3. Фінансова допомога і відкриття себе в новій ролі
Саме інтернет допоміг мені зайняти невелику, але свою нішу у фрілансі. Ось вже майже 2 роки я – копірайтер. Сказати, що мені це подобається, значить, не сказати нічого.
Я обожнюю свою роботу. Та тому, що постійно потрібно вдосконалити свої знання та навички. Та тому, що при підготовці будь-якої статті я дізнаюся багато нового і цікавого. Та тому, що я можу внести в сімейний бюджет, без особливої шкоди для свого основного призначення, N-суму грошей.
І блогінг для мене, відкритий трохи більше року тому, цікаве і захоплююче подорож. Коли попереду стільки незвіданого, що хочеться прагнути до чогось і бігти вперед. І ростуть мої електронні «дітки», такі різні, але гаряче улюблені.
І тут же зміст цього пункту переплітається і плавно приходить до початку розповіді – спілкування з однодумцами. Тільки вони інші. Ні, в більшості своїй, це ті ж мами, тільки що стали копірайтерами, оптимізаторами, веб-майстрами і блогерами. З ними можна обговорити практично всі – і наші «мамские» турботи, і нову роботу. А це все інформація, спілкування, новий рівень. І це все частина мого життя, частина мене.
Велике досягнення – інтернет. Якщо його перетворити в помічника, а не стати його жертвою.
Спасибі Олені і її блогу «Живі думки однієї мами» (на жаль, сторінка, просто була видалена) за те, що передала мені естафетну паличку. А я, в свою чергу, перенаправляю эстафетку в нове русло — стильний і витончений блог «Дамські штучки» в ручки чарівною моєї тезки Тетяни (прим. — на жаль, після деякого часу від написання цієї статті блог Тетяни також перестав існувати за бажанням автора, але «підприємливі віртуальні злодії» знову ввели його в дію, присвоївши все напрацьоване раніше. З цієї причини посилання на блог неактивна. Остерігайтеся злодіїв!).
