Весна для нас

0
306

Сьогодні вранці вийшло сонечко! Не зимове – колюче й холодне, а саме весняне – з боязкими ще ніжними промінчиками і сором’язливим теплом. На душі стало світліше і радісніше. Так, ніби ось-ось повинно статися чудо.

І відразу захотілося написати про щось хороше і ласкавому, про самої весни – адже вона на це заслуговує! Так спонтанно і виникла ця естафета «Весна для нас», продовжуючи яку можна розповісти про своїх почуттях і думках, про ставлення до пробуджується природи і танення льоду в наших серцях.

Для мене весна – це перші тендітні квіти в прогалинах снігу, це дзвінкий, ні з чим незрівняний щебет птахів, це пісня танучих бурульок і хрускіт тонкого льоду після нічного слабкого морозцю.

Я люблю спостерігати, як починають з’являтися сонні комахи – жучки, повільно повзуть по своїх невідкладних жучьим справах, метелики, очманілі після довгої сплячки. Навіть комару, боязко жужжащему біля мого вуха, я рада.

Я люблю дивитися в небо, намагаючись розгледіти курличущіх журавлів, які повертаються додому після зимової розлуки. Я з посмішкою дивлюся на скуйовджених воробйов, з захопленням і писком купаються у найближчій калюжі.

Люблю чіпати пухнасті «котики» верби, нюхати перші кульбаби, розфарбовуючи свій ніс в жовтий колір. Люблю слухати дзюрчання веселих струмочків і дивитися, як серед торішнього листя і трав пробиваються впевнено паростки чогось яскраво-зеленого.

І чекаю з нетерпінням цвітіння садів. Їх дурманячи запах і гудіння хрущів повертають у дитинство, коли сидячи пізно ввечері в батьківському домі, ти прислухаєшся до стукоту у вікна летять на світло жуков. Як виходиш у двір і намагаєшся їх розгледіти в темряві сплячого саду.

Поки писала, радісно-щенячий настрій змінився легким сумом, і на розум прийшли рядки мого улюбленого вірша (Сара Тісдейл у перекладі Юрія Вронського) твори неперевершеного Рея Бредбері «Буде ласкавий дощ» —

Буде ласкавий дощ, буде запах землі.

Щебет вертких стрижів від зорі до зорі,

І нічні рулади жаб у ставках.

І цвітіння слив в белопенных садах;

Огнегрудый грудочку злетить на паркан,

І малинівки трель выткет дзвінкий візерунок.

І ніхто, і ніхто не вспомянет війну

Пережито-забуто, ворушити ні до чого

І ні птах, ні верба не проллє сльози,

Якщо згине з Землі людський рід

І весна… і Весна зустріне новий світанок

Не помітивши, що нас вже немає.

Право продовжити мою естафету я передаю цікавою дівчині-майстрині Олени Красовської. Із задоволенням прочитаю про її враження та весняних думах.