Раз, ромашка, два, ромашка…

Сьогодні ми з моїми пиратиками вибралися на прогулянку. Навіть не на прогулянку, а на марш-кидок у напрямку магазину. На дитячий майданчик не збиралися, так як Аня вирішила «відростити» відсутній ікло і з цього приводу шмыгала носом і чхала.

Артем їздив навколо нас на самокаті, показуючи, як він «після заправки самим класним бензином може їхати на третій і четвертій швидкості». Аня посміхалася всім перехожим і чинно витирала носа хусткою.

Марш-кидок пройшов без пригод, все добре і спокійно. Ніхто не розбив коліно, ніхто не виліз із коляски, не кричав і не вимагав взяти на руки. Дивилися по сторонам, задавали питання, намагалися складати загадки для дітей, типу «Червоний та в чорну точку, що за жук?» (це старшого) і «Буль, агі ась?»(молодша).

На зворотному шляху проїжджаємо повз галявини з дрібними ромашками. І дітям терміново захотілося їх понюхати. Нюхали вони довго – і кожну по кілька разів. Хороша можливість продовжити знайомство з світом природи. Ми поговорили про квіти, про те, чому ніс жовтіє, якщо всунути його в серединку ромашки або кульбаби. Поговорили про дзижчали бджоли, що пролітають повз, про те, як вони збирають нектар і мимоволі запилюють квіти при перельотах від одного до іншого. Що потім роблять бджоли з нектаром, і чим корисний мед.

Тут Артем вирішив подарувати квіточку Ані (хоча я намагаюся вчити, що даремно квіти рвати не можна). Він і подарував, і задоволена панночка почала манірно нюхати ромашку. І тут почулося гучне – Баба! Баба! (це у нас «метелик», яка позначає будь ползающе-літаюче комаха). Виявляється, Артем вручив ромашку разом з мирно сидить на ній гусеницею.

Знайомство зі світом природи триває. Розповідаю, уточнюючи в Артема, хто така гусениця, етапи розвитку – метелик-яйце-гусениця-лялечка-метелик. Аня зацікавлено дивиться на гусеницю і, коли та намагається перелізти з ромашки на її пальчик, оглушливо кричить улюблене «баба!». Спостерігаємо, як гусениця повзе по травинці, як міцно тримається, і намагаємося порахувати скільки у неї лапок. Пояснюю, чому при особливо голосному анином «баба» гусениця завмирає і намагається «перетворитися» в зелену паличку. Навіть «вворачиваю» доросло-незнайоме слово «мімікрія» (біолог, все-таки, мама).

Мама втомилася, гусениця втратила віру в свободу, а діти дивляться й питають. Ще через 10 хвилин вдалося-таки підштовхнути своїх зоологів до думки про повернення гусениці в лоно природи. Відповідний кущик знайшовся тільки у нас у дворі (звичайно, на шляху адже не було ні кущів, ні трави, ні квіточок :)). Гусениця була пересаджена на листочок, а діти ще постояли поруч, періодично перевіряючи пальцем бадьорість тварини.

Ось і наше заняття з нічого…