Твій малюк росте, пізнає світ і намагається налагодити нові контакти. З кожним місяцем у дитини з’являються нові уміння і навички, виявляються властиві тільки йому риси характеру. І в якийсь прекрасний день ви помічаєте, що ваш улюблений і щедрий малюк хмуриться, а то й починає плакати і навіть битися при спробі взяти його іграшку сторонньою людиною.
З такою проблемою стикаються практично всі батьки діток у віці від 1,5-2 років. Що ж це? Жадібність малюка або його природне бажання власника, власника певної речі.
1,5-2 роки – це новий виток у формуванні дитячого самосвідомості, новий етап психологічного дозрівання особистості. У цьому віці дитина вже усвідомлює, що він – самостійний чоловічок, у якого є власні бажання, що він може щось робити і без мами. В цей час з’являється і слово «моє», і все, до чого воно відноситься, є для малюка своєрідним продовженням власного «я».
Як у мами є свій комп’ютер, у тата – машина, так і у малюка є свої іграшки, якими він має право розпоряджатися так, як цього хоче.
Так чому ж найчастіше відмова дитини дати пограти своєю лялькою, ми намагаємося покартати його, називаючи жаднюгою? Чому вважаємо це негативним явищем? Коли як свою машину ми, дорослі, стороннім не дамо. Та й від самовільного володіння нашими книгами та інструментами також будемо не в захваті. А хто просто так зможе віддати улюблені французькі парфуми, щоб бажаючий насолоджувався прекрасним ароматом? А від дітей подібного вимагаємо.
Спробуємо розібратися в цій ситуації.
Психологи стверджують, що так звана жадібність дитини в певному віці заподіює більше незручностей і неприємностей самим батькам. Саме нам стає соромно за те, що малюк не захотів віддавати свою іграшку, ділитися своїми особистими речами. А адже нам потрібно просто спробувати зрозуміти свою дитину – він не хоче цього робити, та і не вміє. Не варто думати, що з дитини обов’язково зросте скнара і жаднюга. Це природний період у його житті.
Нехай дитина навчиться говорити «ні», адже це важливе вміння, що також важливо в житті, як і вміння ділитися. І якщо не допомогти дитині в оволодінні цим навиком, то надалі малюк може вирости податливим і м’якою людиною, яким дуже легко маніпулювати.
Що робити батькам у таких ситуаціях?
1. Не сваріть і не карайте дитину. Виховувати щедрість примусом – не кращий варіант.
2. Не відбирайте насильно іграшку, щоб передати її іншій дитині. Цим самим ви покажете свою неповагу до малюка, дасте думати, що чужа дитина важливіше і краще. Такі дії можуть призвести до того, що згодом дитина виросте невпевненим у собі людиною, яка не зможе відстояти свої інтереси.
3. Вдома, в родині намагайтеся своїм прикладом і справами підтверджувати те, що потрібно ділитися. І це добре. Наприклад, показуйте, що одне яблуко дістається не тільки малюкові, але і по шматочку мамі і татові. Нехай через час цими ж шматочками яблука батьки пригостять дитини, але спочатку фрукт ділиться на всіх. Просіть дитину попити його сік, і також пригощайте його своєю частиною ласощів. Пам’ятаю я з дитинства – з дня народження друзів завжди приносила цукерки, які давали мені. І ділила на купки – мамі, татові, братові. Також робив і мій брат, і в цьому велика заслуга батьків.
4. Дитина повинна знати не тільки слово «мій», але і «чуже», тому не допускайте, щоб дитина силою відбирав що-то в іншого. Не кричіть і не сваріть малюка, а просто поясніть, що той дитина також має право на «свої» речі. Запропонуйте дитині поділитися цією іграшкою, якщо він не хоче інший якийсь. Хорошим методом вирішення цього конфлікту – спільна гра. Допоможіть її організувати, навіть якщо для цього вам знадобитися грати самим. Також досить дієвий і поширений метод – обмін. Діти просто міняються іграшками
5. Не звертайте уваги на обурені та осудливі погляди батьків, дотримуйтеся обраної вами стратегії.
6. Постарайтеся не брати на дитячий майданчик іграшки, які особливо дорогі вашому малюкові.
7. У рольових іграх, в домашніх постановках моделюйте ситуацію, де герої діляться. Хороший метод «казкотерапії», коли ви придумуєте казку з вирішенням даної проблеми. Розповідайте маляті про щедрість, доброту, чуйність до оточуючих, але і не забувайте про те, що повинні бути межі цих визначень. Вміння відмовити також важливо.
Будьте терплячі, слухайте своє серце і поступово проблема зійде нанівець.
