У дітей є великий інтерес до книги. Особливо в початковій школі. Вони хотіли б більше читати і в старших класах, але навчальне навантаження така, що на читання часу залишається мало. У наших підлітків мало пауз, коли вони можуть зосередитися на своїх думках, почути подих світу. Адже це збирає душу, живить її. А наші підлітки весь час повинні поглинати інформацію і намагатися її запам’ятати. Відсутність пауз згубно для душі. Вважаю, що ми, дорослі, повинні дати право дитині читати те, що подобається. Це нам книга здається порожньою і марною, а дитина знаходить в ній щось важливе. Читаюча дитина все одно прийде до високої літератури. І, можливо, коли подорослішає, жахнеться від рівня тих книг, які читав раніше. Хочу порекомендувати купити дитячу книгу на сайті fifth-ocean.com.ua
Ми, дорослі, повинні дати право дитині читати те, що подобається
І тут виникає проблема – які книги “підсунути”.
Ірина Краєва: Існують інтернет-портали: “Библиогид” при РГДБ, “Папмамбук”… Є цікавий журнал “Читаємо разом”. Вчителів може зацікавити “Вісник дитячої літератури”. На цих ресурсах багато корисної інформації – від оглядів класичної дитячої літератури до розбору книжкових новинок. Але цього мало. Зацікавлений батько сам буде приходити в магазин, гортати, читати. Частіше беріть дітей в книжкові магазини. Нехай дитина відчує, що до її бажань ставляться з повагою, нехай відчує себе читачем.
Андрій Максимов: Молодим людям вбили в уми звичку вчитися для батьків
Намагайтеся купувати якомога більше книжок. Так, вони коштують недешево. Але ви не знаєте, яка книга і в який момент виявиться самою потрібною. Якщо у дитини є якісь комплекси, про які батьки можуть і не підозрювати, книга допоможе йому зрозуміти, що він не один такий, і підкаже правильний вихід із ситуації. Пам’ятаю, як у сьомому класі прочитала “Мартіна Ідена” – роман Джека Лондона… Після цього моє життя абсолютно змінилося. Це був потужний ривок вперед.
Видавці, дитячі письменники, критики кажуть, що дитяча література сьогодні на підйомі…
Ірина Краєва: останнім часом з’явилося багато прекрасних творів і для найменших, і для старших хлопців. Ще недавно їх автори були молодими мамами з маленькими дітьми, але діти ростуть, а разом з ними і їх мами-письменники… Марія Ботєва, Анастасія Орлова, Юлія Симбірська, Наталія Волкова, Наталія Євдокимова, Христина Стрельникова, Анна Анісімова… Список великий, назвала лише кілька імен. Серед чудових авторів, що належать до сильної половини людства, Едуард Вєркін, Станіслав Востоков, Євген Рудашевський, Ігор Жуков, Ігор Шевчук…
А не страшно говорити з дітьми на такі теми?
Ірина Краєва: Говорити з дітьми про проблеми складно і страшно, але необхідно. Як говорив Гавриїл Троепольскій: “Якщо писати тільки про добро, то для зла – це знахідка, блиск. Якщо писати тільки про щастя, то люди перестануть бачити нещасних і врешті-решт не будуть їх помічати”. Але все-таки у пишуть для дітей є особлива відповідальність. І не визнавати це, думаю, нечесно… Я сама хотіла написати реальну історію хлопчика, який потрапив під вплив “синіх китів”. Ця історія сильно на мене вплинула, і я вирішила написати все як є. Але мене випередили Інші автори, які теж спантеличилися цією темою і прекрасно з нею впоралися, – Андрій Жвалевський і Євгенія Пастернак, Аделія Амраєва… Я стала шукати нові підходи до розмови про підлітків, які переживають кризову ситуацію. Перелопатила купу наукової літератури, детально розмовляла з психологами-практиками, які щодня рятують дітей, які опинилися на краю… І після всього відчула необхідність повторити просту істину: діти люблять тата і маму, і якщо батьки самі не знищать цю любов до себе, з дитиною все буде добре.
Традиційне питання: коли чекати нові книги?
Ірина Краєва: Нові книжки на підході. Чекаю, коли художник закінчить роботу над книгою “Діти неба”. Це повість про хлопчика, який заплутався в непростих сімейних відносинах. У цій родині всі люблять один одного, але спільної розмови не виходить. І коли все стає зовсім погано, в школі задають написати твір на тему “Моя родина”. І хлопчик пише про свою майбутню сім’ю. Він хоче все те, чого недоотримав у житті, втілити зі своїми дітьми. До цього його спонукає вчитель. Бувають такі абсолютно приголомшливі, чуйні вчителі. І, чесно кажучи, я там зовсім небагато “навигадувала”. Багато що взяла з життя.
