Протести в Білорусі тривають вже два тижні. «Волинь-нова» вивчила, чим усе може закінчитися з точки зору політичної науки
Білоруський протест увійшов в нову стадію, яка нагадує пат. Масштаб акцій опозиції, як показало минулої неділі, суттєво не зменшується. Режим Олександра Лукашенка, спочатку відреагував на невдоволення насильством, змінив тактику – тепер реакція являє собою суміш ігнорування масштабів протесту, точкового переслідування організаторів (якщо їх вдається знайти) і майже театралізованих вистав за участю Лукашенко, спрямованих на мобілізацію його прихильників. При цьому основа режиму – силовий апарат – не вказує ніяких зовнішніх ознак розкладання. Здається, неможливо передбачити результат протистояння, де компроміс свідомо неможливий, а вирішальної переваги не має жодна зі сторін. Однак, як стверджують дослідники протестів, які розібрали сотні акцій у всьому світі за останні десятиліття, навіть в таких складних випадках можна оцінити якщо не точний результат, то ймовірність різних сценаріїв. «Волинь-нова» доклала цю теорію до білоруських подій. Також хочемо вам порекомендувати https://www.volyn.com.ua/categories/lutsk Газета “Волинь-нова”.
Чому режим Лукашенко прийшов до кризи?
Досить довго події в Білорусії нагадували класичну «демократизацію помилково», як її описує автор концепції, професор UCLA Деніел Трейсман. Він з’ясував, що перехід від автократії (найчастіше персоналіста) до демократії зазвичай трапляється не з волі диктатора або не через його смерті або відставки, а через допущені ним помилки. Лідерам персоналістського автократії – на кшталт нинішніх Білорусії або Росії – доводиться особисто контролювати занадто багато аспектів суспільного життя; рано чи пізно вони прораховуються, що катастрофічно підриває їх популярність, а потім і позбавляє легітимності.
Лукашенко зробив критично багато помилок за останні п’ять років. Ще в 2015 році, коли він останній раз переобирався президентом, його популярність була відносно висока – на тлі подій в Києві, Криму та Донбасі, які він використовував як доказ зовнішньої небезпеки і гострої необхідності відстоювання суверенітету. Його легітимність, навіть незважаючи на традиційні фальсифікації на виборах, тоді не викликала сумнівів.
Однак пішов економічна криза, пов’язаний з падінням економіки Росії і цін на нафту. Це призвело до кризи на державних підприємствах, на які припадає 80% економіки країни і де працюють ті, хто в попередні два десятиліття становив основу електорату Лукашенко. Багато великих підприємств були стабільно збитковими і отримували дотації з бюджету, який, в свою чергу, критично залежав від субсидій Росії (через поставки дешевих нафти і газу), а під час кризи став просідати. Щоб консолідувати просів бюджет, влада спробувала підвищити податки на приватний бізнес, зокрема, в 2017 році ввела “податок на дармоїдство» (фактично на самозайнятих). Далі були протести; влада вважала за краще не застосовувати насильство, а поступитися – податок був фактично тихо скасований.
Навесні 2020 року, як вважається, Лукашенко зробив фатальну помилку, коли заборонив держорганам сприймати всерйоз епідемію коронавируса; статистику по захворюваності і смертності приховували; населенню президент запропонував заходи профілактики – паритися в лазні, пити горілку і працювати в поле. При цьому відмова від карантину нічого не дав економіці – вона, як і у сусідів, які ввели жорсткі обмеження, занурилася в тяжку політичну кризу. Доходи населення впали – через падіння цін на нафту, припинення закупівель білоруських товарів російськими підприємствами і населенням і закриття кордонів, яке переривали традиційний потік трудової міграції.
Правда, як саме ці помилки позначились на популярності Лукашенко, невідомо: в країні вже кілька років фактично заборонена незалежна соціологія; відомо тільки, що, згідно з витоку з державної соціологічної служби, в квітні – тобто на початку епідемії – в Мінську президента підтримували тільки 24% громадян. Таким чином, масштаб протестів після фальсифікацій на виборах, де ЦВК «виписав» Лукашенко більше 80% голосів, не повинен викликати подиву.
