Перше вересня

Перше вересня! Зворушливий і такий важливий день у житті. Особливо, якщо це Перше вересня – перше!

Дивишся на цих вчорашніх вихованців дитсадка – ошатних, в мініатюрних костюмчиках, брюках, галстучках-метеликах. У платтячках, сарафанчиках, гольфиках і з бантами на півголови. З букетами квітів, з-за яких видно тільки тоненькі ніжки зі збитими колінами або гострі лікті. Йдуть малята, поспішають, на свій самий перший шкільний дзвоник.

Вишукують серед галасливої юрби своїх загублених батьків, витирає спітнілі долоньки і намагаються сховати зрадницькі сльози. Плакати їм не можна – вони дорослі. І сумки-рюкзаки за спиною теж дорослі, справжні. Але обережно визирає з ранця пухнастий ведмедик, якого ну ніяк не можна було залишити вдома – адже він такий маленький, дурненький, без майбутнього школяра не впорається.

Дивилася я на цих малышат очима вчительськими. Посміхалася, але серце не так тріпотіло і стискалося. Заспокоювала-підбадьорювала батьків, попутно роздаючи доручення.

А через рік я буду сама тій мамою, яка буде крадькома витирати сльози, і бгати хустку, проводжаючи свого синочка в перший клас. І мама моя стане не тільки заслуженим вчителем, але і бабусею ще одного онука-школяра.

А сьогодні вітаю усі учнів – минулих, теперішніх і майбутніх! Всіх вчителів, без яких ми б не виросли такими цілеспрямованими і розвиненими. Всіх батьків, які супроводжували або ще тільки збираються проводжати в школу, своїх дітей.

З Першим вересня!