Народно-трудова педагогіка – це що?

Зараз для більшості батьків відкриваються широкі можливості для розвитку своєї дитини з ранніх років – це і тривалий декретну відпустку, і маса повчальних книг і журналів, і купа розвиваючих іграшок, і розумні поради від досвідчених мам в інтернеті… І мами намагаються, прикладаючи всі сили для введення в дитяче життя таких потрібних і модних методик розвитку. Вони оперують загадковими словами «Монтессорі», «Доман», «занурення», «Індиго», вони розписують день дитини нехай на ігрові, але заняття. При цьому малюк і, правда, розвивається. Він із заплющеними очима грає зі шнурівкою, але не може зав’язати шнурочки на своїх черевичках, так і шнурочків-то немає, є прості, зручні липучки. Малюк знає англійську, але неправильно вимовляє багато слова з повсякденного вжитку або не розуміє їх значення. Дитина складає складні візерунки за Нікітіним, але ніколи не бачив, як переливається на сонці пір’я диких качок.

Зараз багато батьків просто впевнені, що якщо з дитиною не займатися з народження, не водити його на розумні розвиваючі заняття, то йому буде важко в житті, він не розкриє себе в повній мірі, не зможе швидко адаптуватися і реалізуватися… чи це Так? Невже наші бабусі у важкі повоєнні роки вважали з дітлахами палички і боролися за незалежність думки нащадків? І невже наші мами-тата, ті самі дітлахи, зросли дурними і непристосованими?

Як часто зараз можна зустріти дівчат, які не можуть приготувати елементарного обіду. Як часто ми бачимо хлопців, які плоскогубці не відрізняють від кліщів.

Чому в процесі виховання батьки часто не надають великого значення основ самообслуговування і пізнання практичної сторони життя?

Не варто забувати про народній педагогіці, про принципи трудового виховання. Повірте, вони дадуть відмінний результат і ні в чому не поступляться новомодним методиками. Народні традиції, підтверджені багатовіковим досвідом, — це саме те, що під годину не вистачає нашим дітям.

Ого! Ось це монолог! А адже я тільки хотіла сісти написати пост про те, як ми сьогодні з дітьми «огородничали». Отаке впровадження в життя елемента народно-трудової педагогіки.

Артем сьогодні садив цибуля – старанно «заковыривал» цибулини у вириту мною траншейку, копітко вимірюючи відстань між ними з допомогою великого і вказівного пальця(як показала мама-стратег). З кожною новою цибулиною дистанція скорочувалася, і в кінці ряду цибулини стояли, як солдати, тісно притулившись один до одного бочками. Довелося трохи їх прорідити.

Аня в цей час бігала по грядках, радісно скиглячи і висмикуючи, старанно «вкручені» Артемом цибулини. Періодично вона видавала голос обурення, який було чути на сусідній вулиці, коли брат відштовхував її від чергової порції свежепосаженного лука.

В результаті цієї бурхливої діяльності 60% цибулі було посаджено, 10% надкушене, 20% — розкидано по городу і ще 10% просто безслідно зникло. М’яка і пухнаста скопана земля перетворилася на подобу асфальту «ножний укладання», через яке боязко переглядали зламані стрілки пророслої цибулі.

Ура! Цибуля ми посадили! Добре хоч петрушку і кріп я посіяла без використання дитячої праці, а то за врожаєм б довелося ходити до сусідів. От ще думаю, а чи не зробити на моєму маленькому огородик ряди з лікарськими травами? Адже природна косметика завжди актуальна і корисна, так і чаї з трав хороші. У мене поки тільки м’ята перцева зростає. Чи росла? Після слонопотамов Ані і Теми…

До речі, а що ж там робила Аня біля грядки з паростками редиски? Довго і тихо сиділа…Все, втекла дивитися! До нових трудових зустрічей!